НА ПАНЦИРНИКУ «ХОРТИЦЯ». (Із спогадів Дмитра Ґонти)
Частина 2. «Хто хоче собі мати "черепаху" — нехай відбере в "товарищів"»
Готується наступ на Рудницю. "Хортиця" дістає наказ за всяку ціну захопити станцію, піхота наша з правого й лівого боку від залізниці, перед нами дві большевицькі "черепахи", по відомостях, на ст. Рудниці — штаб фронту.
Вночі готуємо більшу кількість набоїв до гармат і скорострілів, a скоро світ, виходимо з ст. Крижополя и ідемо в напрямі Рудниці. На фронті гробова тиша, наші завдання — захопити большевиків неприготованими, а по змозі — навіть сплячими. Настрій у хлопців бадьорий, незважаючи на тяжке завдання. Чути пісню "За горою сонце сходить, хлопці не зівайте".
Спокійно, без стрілу, переходимо фронт. Розвідка здіймає большвицьку заставу, яка стояла в залізній будці, в трох верстах від ст. Рудниця. Технічна сотня направляє розкручені рейки й за півгодини ми рушаємо вперед, підсуваємося до станції й відкриваємо ураганний вогонь по станції й потягах. На станції паніка, большевики у білизні вискакують з вагонів і починають тікати, ззаду в нас, на фронті, починається музика з гармат і скорострілів. Вибиваємо зі станції частини піхоти, які ставлять невеликий опір, штаб большевицький на повних парах відходить у напрямі ст. Попелюхи, за ним бронепотяг "черепаха" Одеського воєнного округу, ч. 3. Другий панцирник вийшов раніш.
В божевільнім захопленні летимо, стріляючи гранатами, вперед, цілий час ціляючи у штаб, який утікає попереду по тих самих шинах (рейках.
— прим. адм.), що й панцирник, а на боки розстрілюємо утікаючу піхоту.
Одна з наших гранат ушкоджує рейку і за мить бачимо, як вагони штабу полізли один на другий, а з розгону на штаб налітає ворожий броневик і також сходить з шин.
Ми стаємо й починаємо розстрілювати з гармат і скорострілів утікаючого ворога, Гайдамака пищить біля свого "Максима" від захоплення. Большевицький панцирник відповідає кількома стрілами, нарешті стихає, і з нього, і з штабу починають утікати товарищі, як щурі з потопаючого пароплава. На їх щастя, недалеко був ліс, так що багатьом удалося сховатися між деревами. В большевицькому панцирнику починають вибухати набої, він запалився від наших гранат.
Підходимо до катастрофи кроків на 200, дивлюсь в далековид, і о, радість! Передній віз панцирника стоїть на шинах, але всередині вибухають гарматні набої, задній віз зіскочив, а за ним і паротяг; потяг штабу в огні.
"Хлопці!., "черепаха" наша!!!"
Під'їздимо кроків на 30, обстріляли з кулеметів ліс, з якого від часу до часу свистять кулі.
По хвилині зіскакую з "Хортиці", за мною Гайдамака, залишивши навіть свого "Максима", й гарматчик Руденко. І хоч Гайдамака був ворогом "черепахи", проте, коли побачив, що вона в наших руках, не витримав і перший побіг до ворожого панцирника, дарма що справа ворог брав нас на мушку.
Але катастрофа сталася на насипу і тому можна було дійти до потяга з лівої сторони. По дорозі захоплюємо два скоростріли, які большевицька піхота, утікаючи, залишила, й підбігаємо до панцирника.
Яке ж було наше вдоволення, коли, підійшовши, бачимо, що дійсно задній віз панцирника стоїть на шинах. Дві гармати дивляться на нас зі своїх башт, з яких можна стріляти на всі 60 градусів, а крім того, з бортів виглядають 8 скорострілів. Невважаючи на те, що в возі вибухають набої, ліземо під потяг, між тарелі (буфери — прим. адм.), й починаємо відчіпляти віз від паротяга. З великим трудом вдалося нам це зробити, бо паротяг зійшов з шин і тим затамував шрубу, якою стягається віз до воза, але нарешті ми втрьох таки подолали це.
Закликали "Хортицю", яка підійшла, взяла на буксир "черепаху", відтягнула від решти потяга, зараз же залляли вогонь всередині. Оставивши варту біля гармат і скорострілів на "Хортиці", частина козаків рушила до потяга штабу, де забрала накази, мапи й цілу канцелярію та багато іншого майна, навантаживши все це на "Хортицю". Крім того, в однім із вагонів натрапили на якісь скрині. Відкривши одну, побачили консерви Одеської фабрики, а були там все пікантні речі, як сардинки, фарширований перець, кабачки, огірки, помідори й інші присмаки. Як видно, "товариші" не цуралися таких буржуазних присмак. Набрали ми яких 30 скриньок, а в кожній було з сотню таких, а може, й більше, пуделок (коробок — прим. адм.). Тішаться козаки, як діти.
"Бачите, пане сотнику! Як добре, що наша "Хортиця" така велика, є де складати добро, придбане для нас большевиками, от як була "Січ", де б ми це все складали?"...
"А дивіться! — відповідаю. — "Черепаха" ще менша від "Січі", а чи ви проміняєте її на "Хортицю"?"
"Е, то що іншого! Та й нащо міняти, ми завеземо до Вапнярки, хай зараз полагодять, зроблять її "Хортицею" — і вже! А тільки той другий віз і паротяг нам також мусять віддати, бо ми ж його відбили в "товарищів"! Та певно не дамо нікому!.. Хто хоче собі мати "черепаху" — нехай відбере в "товаришів".
За яку годину почала надтягати наша піхота, яка теж розбила большевиків.
З усіх боків лунали оклики "Слава Україні! Слава "Хортиці"!" Хлопці весело й задоволено підсміхалися, сидячи деякі на даху тільки що забраного панцирника. Разом з піхотою йшли обози з набоями й тачанки з кулеметами.
Коли це все наблизилось до катастрофи, то почали брати з возів штабу кому що потрібно.
Большевики ж, згуртувавшися в близьких лісах і бачачи, що наші частини зайняті розбіркою потяга, повели наступ, але завдяки "Хортиці" були відбиті, й, понісши великі втрати, мусили залишити свою спробу відібрати назад штаб.
Ще ніколи так влучно не стріляли гармати "Хортиці", як у тім бою. Для більшої паніки стріляли по піхоті головно гранатами. Розриваючися, гранати робили багато гуку, та й попадання були такі гарні, що серце радувалося. "Хортиця" по прямій наводці при прицілі 20-25, себто на версту й менше, так нищила ворожу піхоту, що майже сама відбила ворожий наступ.
Надходить вечір. Большевики відступають. "Хортиця" відходить на Крижопіль і далі на Вапнярку, щоби завезти відібраний панцирник, а на зміну їй приходить другий наш панцирник — "Вірний син України".
На ст. Попелюхи большевики підміновують ешелони й панцирник, який у них опинився, щоби все це пустити в повітря, але УСС несподіваним наскоком займають Попелюхи, обійшовши ворога, й цим спараліжували його заміри. В наші руки дістається велике майно і другий новенький панцирник "ОдесскийВоенныйОкруг, ч. 5".»
